7 хв

Чи стаємо ми дурнішими?

У 2024 році “гниття мозку” (brainrot) визнали словом року за версією Оксфордського словника. Останнє десятиліття говорять про шкоду для когнітивних здібностей внаслідок зловживання технологіями. Зокрема йдеться про легкий доступ до інформації, що не потребує зусиль для її засвоєння, а також вплив соціальних мереж. А поява великих мовних моделей ще більше зменшила потребу зайвий раз напружувати мізки.

Чи помічаєте, що навіть короткий текст стає важко дочитати до кінця? Або що зосередитися на задачі вимагає більше зусиль, аніж раніше?

Це не лише суб’єктивне відчуття, бо тенденція фіксується дослідженнями. В одному досліді активне користування ChatGPT помітно погіршувало навички у завданнях, які нейронна мережа виконувала замість користувача. [5] Також школярі читають рекордно погано. [6] Не кращі справи й у підлітків та дорослих: здатність вирішувати завдання поступово падає з 2012 року. [7]

Існує багато простих способів збереження розуму у непоганій формі. Психологи радять цифровий детокс, тренування уваги та інший когнітивний фітнес. Це корисно і допомагає створити кращі умови для роботи розуму.

Проте психологія та ментальний фітнес таки не пояснюють мислення як таке. Чи яке мислення правильне, тобто як доходити до слушних висновків чи аналізувати ідеї. Можна мати треновані ноги, але не знати, куди варто бігти.

Проблема не лише в тому, що ми втрачаємо увагу чи когнітивну форму, а в тому, що розучуємося бути господарями власного мислення.

Секрети мислення

Природою правильного мислення здавна цікавилися філософи. Особливо у цьому плані відзначилася філософія Нового часу (приблизно з ХVII століття). Видимим, хоч і опосередкованим, результатом цих потуг стало постання сучасної науки. Її творці цілеспрямовано шукали метод, аби системно вирішувати проблеми.

Одним з ключових натхненників цієї революції став Рене Декарт, ідея-фікс якого полягала в пошуку надійного механізму пізнання. Для цього французький філософ виробив власний спосіб наведення ладу в голові: у тому, як будуємо судження, вирішуємо проблеми чи робимо висновки.

Дієвість своїх правил він довів на практиці. Будучи більшість життя здебільшого самоуком, Декарт встиг досягти успіхів не лише у філософії, але й у математиці, метеорології та фізіології нервової системи.

Сьогодні його настанови теж можуть стати в нагоді тим, хто намагається впорядкувати свій розум і навчитися мислити послідовніше та структурніше.

Правила раціоналістичного клубу

Якби Рене Декарт був Тайлером Дерденом, він би встановив у своєму клубі чотири правила з «Дискурсій»: [1]

Приймати за істину лише те, що є ясним і виразним.
Ділити кожну проблему, наскільки це потрібно для розв’язання.
Розпочинати мислення з найпростіших речей.
Узагальнюючи, не пропускати жодного важливого елемента.

Загалом правила спираються на віру в те, що світ має розумний порядок, який можна розшифрувати. Увесь світ наче велика мозаїка, де кожен уламок має своє місце. І тому наше завдання — розуміти, як частини складаються в єдине ціле. Саме для цього потрібні правила.

Перше стосується уважного ставлення до своїх думок. Жодна неясна ідея не має поселитися у розумі. Якщо спробуємо щось побудувати з нечітких ідей, це згодом дасться взнаки. Приміром, скільки разів вживаємо слова, значення яких не до кінця розуміємо, а згодом через це створюємо плутанину? Або ж часто впевнені у своєму розумінні, але коли треба це пояснити, то губимося.

Звідси зрозуміла важливість сумніву. Він дозволяє перевірити нечіткі ідеї та досягнути більшої виразності. Це наче лупа, яка допомагає короткозорості людського розуму.

Водночас не можна все мислити чітко, бо ідеї бувають складні та переплетені одна з одною. Відтак друге правило пропонує розкладати комплексні питання на простіші — аж допоки не матимемо справу з елементами, з якими можна працювати.

Третє правило каже розпочинати рух думки від простих речей, які ясно розуміємо, до складних речей, які поки не можемо збагнути. Так уникаємо неясності та послідовно досягаємо шуканого результату.

Зрештою, для адекватного вирішення проблеми не можна пропускати важливі елементи протягом цього руху. Тому маємо правило номер чотири.

Тобто весь метод полягає у чіткій фіксації ідей, правильному переході від одних до інших, а також їхньому структуруванні. Цей підхід можна уявити як створення мапи думок. Маємо знати, звідки конкретна думка взялася і куди веде. В такий спосіб мислення розгортається наче на долоні і ми справді ним керуємо.

Щоправда, інший геній тієї доби, Ляйбніц, іронізував, що такі правила нагадують алхімію через свою загальність: «Візьми що треба, скільки треба, зроби так, як треба, і отримаєш, що потрібно». Аби ця загальна стратегія не видавалася алхімією, треба детальніше придивитися до правил.

Ще більше правил для мапи думок

Недописаний ранній твір Декарта — «Правила керівництва розуму» — містить розширену версію тих чотирьох правил, які ми щойно розглянули. Вони дозволяють уявити ці настанови як евристики вирішення задач.

Повернімося до створення мапи думок. Для початку варто виділити її базові, ключові точки — щось достатньо просте, аби могти рухатися далі. Кожне питання має шкалу релевантності: щось є ключовим, щось похідним чи дотичним, а щось узагалі має залишитися поза питанням.

Потім відбувається сам рух думки. Цей рух втілюється у двох процедурах: інтуїції та дедукції.

Через інтуїцію ми схоплюємо базовий елемент, вглядуємося в нього, аж допоки ми сповна не розуміємо, про що це. Йдеться про момент, коли щось є настільки ясним та очевидним, що не залишається місця для сумніву. Це чітке уявлення, а не враження чи чуйка, як ми схильні розуміти це слово у побуті. На кшталт того, коли бачимо чотири яблука на одному дереві, а два на іншому, то розуміємо без додаткових роздумів, де більше яблук.

Натомість через дедукцію ми витягуємо щось нове з тих очевидних речей, які щойно схопили. Через неї формується розуміння зв’язку між предметами. У випадку з яблунями можемо порахувати яблука і вивести, що на одному дереві фруктів на два більше.

Декарту насамперед йшлося про вирішення наукових проблем, проте правила достатньо універсальні для ширшого вжитку.

Скажімо, людина стикається з комплексним питанням того, як обрати університет. Імовірно, її бомбардує суперечлива інформація з порадами, емоціями та чужими думками. Усе заплутано, а оцінка дається важко.

Декарт на її місці почав би з найпростішого: що я точно знаю, які аспекти цього вибору для мене безсумнівні? Скажімо, це рівень викладання, можливість соціалізації чи позанавчальної реалізації. До кожного треба придивитися: звідки взялися ці уявлення і чи чітко я оцінюю мої ж критерії, чи опираюся лише на поверхневе враження?

Коли ці елементи стають зрозумілими, можна складати їх разом. Яким буде студентське життя, якщо поєднати схоплені елементи: конкретні викладачі, рівень одногрупників, університетські можливості тощо? Цю процедуру варто провести систематично — зі всіма важливими критеріями для всіх розглянутих університетів, а тоді порівняти результати.

Якщо можна надати числову оцінку (приміром, оцінити кожен критерій від 1 до 10), це покращить точність висновку, якщо не зловживати.

Така техніка мислення вимагає практики та тренування розуму. Ми часто робимо так інтуїтивно, коли над чимось розмірковуємо, але часто бракує системності. Суть в тім, аби вчитися впевнено рухатися від одного судження до іншого та не квапитися з переходами, поки вони сумнівні.

Також це особливо актуально в контексті впливу технологій. Вони швидко дають відповідь на будь-який запит, а тому стає спокусливо не розбирати цю відповідь, а одразу нею скористатися як продуктом. Часто це просто необхідно, але варто докладати зусиль, аби не бути суто пасажиром чужого знання, адже так загубимо власні думки.

Іти до світла розуму

Зрештою, правила самі по собі — це не трюк і не панацея. Значно цікавіше, чому взагалі певні міркування є правильними, а інші — ні. Правила допомагають розвинути здатність слушно міркувати, але не створюють її з нуля. У філософії Декарта існує медитативний, можливо, навіть містичний аспект для пояснення цього.

Очевидність, про яку йшлося у випадку інтуїції, він часто називає «природним світлом». Чому? Бо розум працює як прожектор: він освітлює неясність та ставить усе на свої місця. Проте прожектор треба спрямувати волею так, аби могти розгледіти річ у всіх її ракурсах. Зробивши це, досягаємо простоти та ясності, яких не було перед концентрацією.

Ця практика отримання ясності має відому назву — медитація. Вона дозволяє уважно розглядати сумніви, дотичні предмету, а відтак випробувати дану нам очевидність. У такому стані розум максимально чистий. Ми, наче духи, відсторонено споглядаємо свої думки. Таку здатність Декарт вважав частиною божественного.

У певному сенсі, правила просто дозволяють нам розкрити та нагадати, на що здатен наш розум. Коли він налаштований на світло, методики уже не такі важливі.

panda Po — Рене Декарт і панда По дійшли до подібного висновку. Секрет майстерності увесь час був всередині розуму.

Джерела

Декарт, Р. (2020). Дискурсія про метод, щоби добре спрямовувати свою рацію й шукати істину в науках. У Метафізичні твори (В. Андрушко, А. Баумейстер, С. Гатальська, & О. Хома, пер.; О. Хома, ред.). Харків: Фоліо.
Descartes, R. (1985). Rules for the direction of the mind. In The Philosophical Writings of Descartes: Vol. 1 (J. Cottingham, R. Stoothoff, & D. Murdoch, Trans.). Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9780511805042.004
Broughton, J. (2002). Descartes’s Method of Doubt. Princeton University Press.
Marion, J.-L. (1999). Cartesian Questions: Method and Metaphysics. University of Chicago Press.
Kosmyna, N., Hauptmann, E., Yuan, Y. T., Situ, J., Liao, X.-H., Beresnitzky, A. V., Braunstein, I., & Maes, P. (2025). Your Brain on ChatGPT: Accumulation of Cognitive Debt when Using an AI Assistant for Essay Writing Task (arXiv:2506.08872). arXiv. https://doi.org/10.48550/arXiv.2506.08872
Rubin, A. (2025). American students’ reading skills drop to record lows. Axios. https://www.axios.com/2025/01/29/nations-report-card-2025-reading-math-scores-fourth-eighth-grade
Pethokoukis, J. (2025). Have we really passed peak brain power? American Enterprise Institute. https://www.aei.org/articles/have-we-really-passed-peak-brain-power/

Думати як Рене Декарт

Інші дописи автора

Схожі дописи за темою