4 хв

Ну, знаєте, я теж свого роду філософ…

Припустімо на мить, що філософія не є дозвіллям під кухоль пива, суперечкою античних старців чи захопленням міських божевільних. Чи принаймні не лише цим. Попри місцями анекдотичну репутацію, царина філософії багато змінила в історії людства та досі приваблює геть не дурних людей.

Слово «філософія« приклеюють до всього: особиста філософія, філософія компанії чи антична філософія — у цих різних контекстах фігурує той самий іменник, але бачити щось спільне важко.

Таке різноманіття слововжитку натякає, що саме слово пусте, адже коли воно позначає так багато, то перестає що-небудь означати. Водночас філософія є значимою частиною культури на рівні науки, релігії чи мистецтва, а тому не можу бути так просто пустим словом.

Її повітряність випливає з головного завдання філософії: вона ламає й перебудовує рамки, у яких мислимо. Це така собі розумова левітація, що піднімає нас понад наявними знаннями, упередженнями чи вподобаннями, допомагаючи побачити новий смисл відомих речей.

Під владою коду

Уявімо код якоїсь програми. Зазвичай це набір алгоритмів: якщо А, то роби Б, а якщо не А, то В, і так далі. Більшість наших дій програмовані в подібний спосіб. Ми не задумуємося, як друкувати букви на клавіатурі чи крутити педалі велосипеда, якщо не робимо цього вперше.

Таке саме відбувається з поглядами на світ. Ми засвоюємо навички й патерни розуміння речей, а тоді формуємося навколо них. Існує безліч літератури про когнітивні упередження, силу наративів чи інші речі, які автоматизують світосприйняття [3]. Людський розум інтуїтивно схематизує хаотичний світ, аби зробити його більш передбачуваним та знати, що робити далі. Ця схематизація працює в економний спосіб, адже інформації багато, а часу та ресурсів — ні.

У цьому спрощенні реальності є еволюційна доцільність. Будеш багато думати — хижак джунглів тебе швидше схопить. Натомість якщо про всяк випадок кивати п’ятами після кожного підозрілого шелесту листя, шанси вижити таки кращі, навіть якщо зазвичай небезпеки немає.

Проте ми б залишилися жити у джунглях, якби чинили лише так і не змінилися. Ця зміна насамперед стосувалася вироблення людиною повільного мислення замість суто слідування реакціям. Між стимулом та реакцією з’явився простір, в якому народилася здатність мислити. І це мислення стало можливим через оперування символами.

Слова, числа, поняття — все це абстракції, що дозволили людині тримати дистанцію стосовно своїх реакцій. Зрештою ми настільки освоїли цей світ абстракцій, що тепер живемо переважно в ньому. Адже здебільшого оперуємо символічним: гроші, справедливість, держава чи ідеологія. Ми віримо в ці речі, живемо в них чи навіть розпочинаємо війни заради них.

Замість того, аби народитися з готовою програмою себе, як це належить іншим істотам, людина “завантажується” лише у процесі свого навчання. Жодна тварина не має такого довгого дитинства, як людина. Ця розкіш потрібна для того, аби мати достатній інструментарій жити як розумна істота.

Розплутуючи код

Повернімося до програмного коду та філософії.

Уявімо, що код програми може самостійно переписувати самого себе — перевіряти помилки чи змінювати команди. Саме така здатність перебудовуватися є рушієм розвитку людини. Колись давно, маючи кремній та ломаку, предок людини побачив нову перспективу цих раніше не пов’язаних об’єктів: з них можна зробити кам’яне знаряддя.

Це відкриття було продиктоване необхідністю, але воно стало можливим через здатність шукати інші перспективи. Людина може виробити цілеспрямовану настанову шукати ці нові перспективи. Така зміна погляду веде до більш стратегічного рівня: глянути на певну сферу ззовні, знайти зв’язки, непомітні зсередини. Тому філософія може бути приставкою практично всього — кам’яних знарядь, корпорацій чи фізики.

Проте є перезаписування коду вищого порядку, а не конкретної сфери діяльності. У своєму вузькому значенні філософія стосується самого осердя коду людини. Філософ перебирає і перебудовує ідеї, від яких залежить саморозуміння людини: як вона трактує світ навколо, себе в ньому та як має жити. Так людина перезавантажує саму себе.

З цього випливає напрочуд практичний висновок. «Недосліджене життя не варте того, щоб його прожити» — казав колись Сократ [5]. У давнину подібні роздуми складали важливу частину дозвілля (кому щастило його мати). Мудрування мало чітку мету: не знання заради ерудиції, а для кращого розуміння того, ким ти є. Без цього питання людина може бути ефективною та зовнішньо успішною, але не знає навіщо. Вона не здатна бути свідомим архітектором власного життя.

Втекти з матриці

Коли починається рефлексія, багато старих вірувань видаються ілюзорними — світ постає інакшим, аніж думалося раніше. Наче короткозора людина впершу вдягнула окуляри і її лякає різкість картинки. Культура породила яскраві метафори подібного прозріння, як-от печера Платона [4] чи “Матриця”. Спільна думка цих метафор: якщо не сформувати свій код самотужки, хтось чи щось його вмонтує.

Платоновий міф про печеру. Джерело: Wiki

Розплутувати ідеї, що поселилися у свідомості, — кропітка робота. Проте без неї життя ризикує стати порожньою круговертю пристрастей та тривог. Без внутрішнього стрижня ми опиняємося в мареві, яке веде нас манівцями незалежно від нашої волі.

Це марево часом важко зауважити. Людина живе у колі своїх турбот й тривог. Але вряди-годи трапляються моменти, коли вона відчуває, що це не зовсім її життя. Такі відчуття ми схильні відкидати як даремні. І так день за днем.

Цілком вийти з цього марева здатні хіба боги. Але філософія таки допомагає хоч іноді визирати з нього. Перший крок до цього заданий ще античними мислителями — здивування [2]. З пробудження цікавості до світу, людей та себе самого розпочинається одіссея думки. Це мистецтво, яке змушує запитувати навіть про маленьке і дивне, як-от чому Місяць не падає на Землю. Для того, хто стає на шлях таких питань, світ починає відкриватися в новому світлі.

Як стверджував Аристотель, усі науки необхідніші за філософію, проте немає жодної кращої за неї [2].

Джерела

Nagel, T. (1987). What Does It All Mean? A Very Short Introduction to Philosophy. Oxford University Press.
Арістотель. (2022). Метафізика (О. Панич, пер. з давньогрец.). Темпора.
Канеман, Д. (2017). Мислення швидке й повільне (М. Яковлєв, пер.). Наш Формат.
Платон. (2000). Держава (Д. Коваль, пер.). Основи.
Платон. (2017). Апологія Сократа. Діалоги (Й. Кобів & Ю. Мушак, пер.). Фоліо.

Апологія філософії

Інші дописи автора

Схожі дописи за темою