6 хв

Філософські легенди

Багато філософських ідей мають свою легенду чи історію. Діоген поселився в діжці, чим породив античний мем цинізму. Геракліт для лікування обмазався гноєм, ліг під сонцем і, кажуть, помер від перегріву (чи його загризли собаки — свідки не згодні). Його доля служить ілюстрацією сили всепроникного вогню — основи всього сущого за вченням самого Геракліта.

Серед інтелектуального фольклору є й оповідка про дивні сни Рене Декарта [2]. Вони начебто стали для нього знаком провидіння у його місії з перебудови основ філософії.

Про ці сни дізнаємось від біографа Декарта, у якого нібито залишився щоденник французького філософа. Сама ж історія розгортається у ніч листопада 1619 року. Вона дозволяє не лише зазирнути у підсвідомість молодого Декарта, але й схопити інтуїцію його революції у філософії.

Напередодні сновидінь

Надворі холодно, сипле сніг. Утім в невеличкій кімнаті затишно: натоплена пічка дає тепло, а мерехтніння свічки — світло. За столом сидить 23-річний Рене Декарт — дрібний дворянин, який нині служить офіцером у армії герцога Баварського під час Тридцятилітньої війни.

Його батько хотів, аби він став юристом. Освіту син здобув, але потім взяв gap year XVII століття: пішов на військову службу інженером, вивчав математику, набував зв’язків, а також отримав можливість тинятися по світу. Це важлива деталь, бо наче біографічно втілює відхід філософії від книжного знання до безпосереднього вивчення світу.

Портрет Рене Декарта (1644). Джерело: Lindhall.

Проте світ не такий простий для вивчення. Тинятися по світу легко, а знайти в ньому щось певне доволі важко.

Щось таке розумів і Декарт. Роздумуючи про різні речі, тільки певність математики видавалася йому переконливою, а от решта знання радше оманлива, адже навіть найбожевільніший погляд знаходить своїх прихильників.

Отак він думав собі того вечора про пошуки певності, гортав книжку при світлі свічки, коли тепло пічки заколисало його в перший сон.

Три сни

Сон перший: сум’яття

Декарт опиняється на незнайомій вулиці. Фантоми переслідують його, у боці різкий біль, через що він мимоволі хилиться у бік. Раптовий вихор не дає йому іти, але на горизонті з’являється каплиця як єдиний сховок. Невідомий чоловік окликає його й обіцяє передати «диню з далеких країв». Людей довкола більшає, вони проходять повз, тоді як вітер не відпускає. Біль у боці зрештою будить нашого сновиду.

Декарт молиться, просячи захисту від злого духа, який, можливо, підкинув ці марева, аби його збентежити. Дві години перевертається без сну.

Сон другий: просвіт

Короткий спалах. Чутно гуркіт і сипляться іскри. Сон швидко закінчується. Декарт здригається. Це пересторога з Неба, гнів за його гріхи? Та за мить приходить дивний спокій. Заспокоєний, Декарт знову засинає.

Сон третій: символи

Тепер сон заповнюють символи. На столі лежить словник та збірка латинської поезій. У віршах виринає рядок Quod vitae sectabor iter? («Який шлях я оберу?»). Декарт шукає ще один вислів Est et Non («Є і нема»), але не знаходить на сторінках.

У цей момент майбутній філософ усвідомлює, що бачить сон, і починає тлумачити його тут-таки. Він пояснює для себе ці символи та відчуває, що пазл складається.

Після пробудження, Декарт починає розуміти послідовність снів як один наратив. Хаотичність першого сновидіння відображає невизначеність, яка його переслідувала. Грім з другого сну є «Духом Істини», що виводить його з невизначеності. Виводить, бо покликання Декарта — знайти джерело певності та навчитися розрізняти дійсність та марево.

Цей останній сон і містить метафоричний ключ до розуміння майбутньої філософії Декарта, але спочатку варто зупинитися на самій природі сновидіння. Повернімося до марева.

Між маревом та дійсністю

Як би ми не розшифровували підсвідомість Декарта, маємо цікавий урок стосовно філософії як такої. Кожна спроба щось пояснити чи розуміти є намаганням «прокинутися». Ми сприймаємо щось як сон, уже коли його інтерпретуємо, себто відрізняємо його від реальності, дистанціюємося від нього, адже усвідомлюємо ілюзорність побаченого. Разом з тим ми все ще залишаємося у сновидінні. Подібно до того, як Декарт пояснює образи сну не прокидаючись. Він розшифровує символи, але цей процес відбувається в межах того ж сну.

Це своєрідний парадокс будь-якої спроби щось збагнути, бо наше розуміння залишається напівсном. Маємо інтерпретації, які начебто щось нам привідкривають. Проте ми ніколи не встигаємо за сном, бо згодом та ж інтерпретація, яка нам розкрила очі, стає іншим сном. Змінюється якийсь ракурс — і знову зміщується межа між маревом та дійсністю.

Філософія відтак постає як гонитва за дійсністю. Запитання, навіть коли веде до відповіді, зрештою веде до наступного запитання. І сон продовжується. Стає неясно, чи була та проміжна відповідь взагалі відповіддю. Чи можна тоді знайти щось цілком певне, що аж ніяк не виявиться оманою?

На це запитання намагався відповісти Декарт. І останній сон трохи привідкриває завісу того, в чому він вбачав надію на абсолютне пробудження. Аби зрозуміти цю надію, варто уважніше придивитися до символіки третього сну.

Бути Рене Декартом

Як стверджує сучасний дослідник Ж.-Л. Маріон, у цій сновидній епопеї Декарт-інтерпретатор дешифрує Декарта-сновидця, намагаючись схопити думки Декарта-філософа. [6]

У третьому сні можна побачити символічне оформлення Декартової філософії, над якою він уже якийсь час розмірковував. Це не означає, що його філософія народилася у цьому сні чи що її можна пояснити у такий спосіб, але це таки цікавий спосіб розглянути картезіанство у сновидній мініатюрі [5].

Перший образ — словник. Він втілює єдність знання. Так само як словник закапсульовує всю мову, усе знання має бути впорядкованою системою. Одна закономірність випливає з іншої, більш фундаментальної, аж доки не постане єдина будівля пізнання.

За словником слідує образ збірки поезії, яка втілює життєву мудрість. Іронічно, але у XVII столітті таку мудрість протиставляли філософії: перша вважалася чимось божественним, ближчим власне до поезії, а друга — радше набором академічних дисциплін. Проте сон натякає, що між ними мусить бути зв’язок.

Осяяння Декарта полягає в тому, що словник (образ наукового знання) і поезія (образ мудрості) спираються на спільну основу: свідомість. Саме в ній народжується і знання, і мудрість. Розум є не просто приватною здатністю думати, а постає як вікно до універсального мислення.

Відтак має бути щось, що допоможе правильно те мислення спрямовувати, краще користуватися свідомістю. Тому наступною у сні з’являється фраза щодо вибору шляху («Який шлях я оберу?»). Тут йде мова про метод. Як я маю думати так, аби мислити цим універсальним розумом та уникати хиб?

Відповідь прихована в останньому образі. Рядок «Є і нема» втілює головну настанову методу, який Декарта згодом розвине. Йдеться про правило: усе, що не дане нам з очевидністю, безперечною чіткістю, є сумнівним. Оскільки воно може стати оманою, то не цілком існує. Таке не варто тягнути у будівлю знання.

Філософію Декарта можна розуміти як спробу знайти точку, яку не здатен зруйнувати жоден сумнів. Саме мисляче Я стає першим місцем певності. Звідси починається картезіанська революція: перш ніж говорити про світ, треба з’ясувати, хто і як може знати цей світ.

Мислю, отже не сплю?

Це звернення до джерел Я є насправді революційним для подальшого розвитку не лише філософії, але й науки та культури загалом. Не світ чи будь-що зовнішнє є первинним, але те, що відбувається у свідомості (людській чи божественній), формує усе інше.

Чому так? Бо саме в ній відбувається мислення. Це щось, що залишається незнищенним, в той час, як усе інше має підступну здатність змінюватися та виявлятися оманою. Як показує історія зі снами, навіть у сновидіннях мислення залишається нашою твердинею, бо і у цьому стані воно здатне аналізувати, інтерпретувати чи сумніватися, як це робив Декарт у третьому сні.

Якщо я можу не лише бачити сон, але й мислити його і в ньому, я продовжую існувати. Коли б я поринув у сон та перестав мислити, то в певній мірі би розчинився у сні, став менш реальним. Мислю, отже існую — навіть коли все інше може виявитися маревом, я можу прокинутися, адже поки я мислю цей сон, я не можу сумніватися, що існую.

Джерела

Hatfield, G. (2018). René Descartes. In E. N. Zalta (Ed.), The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Winter 2018 Edition). https://plato.stanford.edu/archives/win2018/entries/descartes/
Lawton, P. N. (2024). Descartes’s dreams. The Montréal Review. https://www.themontrealreview.com/Articles/Descartes_Dreams.php
Декарт, Р. (2020). Дискурсія про метод, щоби добре спрямовувати свою рацію й шукати істину в науках. У Метафізичні твори (В. Андрушко, А. Баумейстер, С. Гатальська, & О. Хома, пер.; О. Хома, ред.). Харків: Фоліо.
Декарт, Р. (2020). Медитації про першу філософію, в яких доведено існування Бога й відмінність людської душі від тіла. У Метафізичні твори (В. Андрушко, А. Баумейстер, С. Гатальська, & О. Хома, пер.; О. Хома, ред.). Харків: Фоліо.
Keevak, M. (1992). Descartes’s dreams and their address for philosophy. Journal of the History of Ideas, 53(3), 373–396. https://doi.org/10.2307/2709883
Marion, J.-L. (1999). Does thought dream? The three dreams, or the awakening of the philosopher. In Cartesian Questions: Method and Metaphysics (J. L. Kosky, J. Cottingham, & S. Voss, Trans., pp. 1–19). University of Chicago Press.

У снах Рене Декарта

Інші дописи автора

Схожі дописи за темою