3 хв

Мізки та свідомість

Серед сучасних проблем науки та філософії чи не найгостріше постає проблема розуміння свідомості. Ніхто досі не має притомного пояснення, яке б вичерпало цю проблему цілком. Проте можна було б виокремити дві головні стратегії вирішення цієї проблеми.

Перша полягає в тому, щоб прийняти те, що уся таємниця тут виключно у роботі мозку. Нейробіологи поступово пояснюють когнітивні здібності активністю у певних ділянках мозку. Приміром, коли людина говорить, то загоряється клаптик нейронів, названий зоною Брока. Якщо його пошкодити, то людина не зможе зв’язувати слова у зв’язні речення. Просто як машина та функція. Себто стратегія полягає в тому, щоб набратися терпіння й далі займатися такими дослідженнями. Ми ще не розуміємо, як і чому виникає свідомість та чим вона є, але наблизимося до розуміння, коли зрозуміємо наші мізки. Такі теорії називають редукційними.

Друга же стратегія відкидає можливість пояснення свідомості у такий спосіб. Такі мислителі наводять аргументи того, чому в принципі подібні пояснення дають маху, часто послуговуючись інтелектуальними фікціями — уявними ситуаціями, які ілюструють певну ідею. Варто віддати належне філософам, які вміють розважатися мисленнєвими експериментами: філософські зомбі, китайська кімната, мізки в діжці чи дослідниця кольору Мері, яка живе у чорно-білому світі, — всі фікції змушують подивитися на свідомість з іншого боку.

Як це воно — бути кимось?

Одним з таких мисленнєвих експериментів була спроба залізти в свідомість кажана, описана у відомій статті Томаса Нагеля “На що схоже бути кажаном”. Це лише уявний експеримент, а тому жоден кажан не постраждав.

Нагель прагне проілюструвати наступну ідею.

Гаразд, ми здогадуємося, що без мозку наші розумові здатності навряд працюватимуть. Проте окрім функції у свідомості є ще щось, а саме — відчуття того, на що воно схоже бути такою істотою. Ось це “на що воно схоже” є якісною характеристикою наших переживань, філософи це називають суб’єктивним досвідом або кваліа. Зубний біль, закоханість чи радість — усе це має свій характерний свідомий “присмак”. Нагель хоче довести, що ось цей якісний бік свідомості є не просто і не стільки побічним ефектом роботи мозку, але іншим режимом існування, щось відмінне від матеріального існування камінців чи світил.

Ось тут вилітає на сцену кажан на допомогу філософу. Справа в тім, що у кажана зовсім інша сенсорна система, ніж у нас. Кажан видає високочастотні звуки, які людина не чує. Ці звукові хвилі поширюються у повітрі і, коли вони зустрічають перешкоду, відбиваються назад до кажана. Він вловлює відбиті звуки і таким чином визначає розташування, розмір та форму об’єктів навколо себе. У його свідомості має поставати ціла звукова мапа простору.

Головний аргумент полягає тому, що можна вздовж і впоперек дослідити мозок кажана, пояснити, як працює ехолокація, але в нас не буде жодного уявлення про його суб’єктивний досвід подібно до того уявлення, яке у нас є стосовно людського досвіду. Ми не збагнемо, як це бути кажаном, як відчувається досвід ехолокації чи як це мати звукову мапу у голові, скільки б досліджень не проводили. Найкраще, що вдасться у спробі розуміння досвіду кажана, — уявити у себе його атрибути, але це буде досвід людини, яка на свою людську свідомість надбудовує щось побачене у зовнішньому світі.

Це важливо, бо це означає, що є якась частинка дійсності, куди принципово не достають наші методи дослідження. Скажімо, є якісні властивості води — вона мокра, рідка тощо. Ці властивості цілком зрозумілі, якщо ми знаємо властивості молекули води. Відтак безпечно вважати, що її властивості зводяться до хімічних характеристик H2O. Проте така сама процедура не спрацює зі свідомістю, адже в нас немає і приблизного уявлення, чому породжуються відчуття й чому вони саме такі, як саме активність нейронів призводити до відчуття болю чи радості, — це все видається зовсім іншим режимом світу. Позаяк для того, аби пояснити одну річ (свідомість) іншою (мозок), нам потрібне вичерпне розуміння цих речей, а також як саме працює залежність однієї від іншої.

Як збагнути свідомість?

Томас Нагель не дає відповідей, в який саме спосіб ми можемо збагнути цей якісний бік свідомості та чим є свідомість, якщо це не просто спецефект активності мозку. А втім, якщо він має рацію, то думати треба у зовсім іншому напрямку, ніж ми звикли. Це може стати поштовхом для того, аби розширити методи науки так, щоб вона могла працювати зі свідомістю. Поступ науки ґрунтувався на спробах об’єктивувати світ та механічно розбирати його на складові. Проте кожна метода має свої межі. Нагель та інші прибічники другої стратегії, зокрема на прикладі з кажаном, агітують нас розширити рамки розуміння та вийти зі зони комфорту відчуття, що ми здатні усе пояснити наявними методами. Не знаємо, чи вдасться тут кудись просунутися, але ця спроба видається вартою того.

Чи можна потрапити у свідомість кажана?

Інші дописи автора