6 хв

Чи стаємо ми дурнішими?

Сучасний світ [1], а зокрема технології, сильно впливає на наш розум. Чи помічаєте, що навіть короткий текст стає важко дочитати до кінця? Або що зосередитися на задачі вимагає все більше зусиль? На це все більше звертаються увагу науковці в дослідженнях розумових здібностей.

У одному досліді активне користування чатом GPT без зусиль помітно погіршує навички, у завданнях, які нейрона мережа виконувала замість користувача [5]. Також школярі читають рекордно погано [6]. Не кращі справи і у підлітків з дорослими: здатність вирішувати завдання послідовно падає з 2012 року [7]. Словом, багато хто відчуває цю атрофію мозку, просто спостерігаючи за собою. Чи можна їй зарадити?

Психологи радять цифровий детокс, тренування уваги та інший когнітивний фітнес. Це все корисно, бо дає розуму кращі умови для роботи. Проте психологія все ж не пояснює, як саме мислити правильно. Окрім гігієни ментального здоров’я, є ще гігієна мислення. І цим здавна цікавилися філософи.

Прикладом може служити постання сучасної науки. Вона стартувала у ХVII столітті як спроба переробити стиль мислення. Творці науки цілеспрямовано запровадили системний підхід до вирішення проблем. Одним з головних ідеологів цієї реформи став Рене Декарт, ідея-фікс котрого і полягала в пошуку надійного механізму пізнання.

Для цього французький філософ виробив власний спосіб наведення ладу в голові: у тому, як будуємо судження, вирішуємо проблеми чи робимо висновки. Причому він довів дієвість своїх правил на практиці: будучи здебільшого самоуком, Декарт встиг досягти успіхів у математиці, метеорології та фізіології нервової системи.

Навіть сьогодні його настанови стануть в нагоді кожному, хто намагається впорядкувати свій розум.

Правила раціоналістичного клубу

Якби Декарт був Тайлером Дерденом, він би встановив у своєму клубі чотири правила з “Дискурсій”:

Приймати за істину лише те, що є ясним і виразним
Ділити кожну проблему, наскільки це потрібно для розв’язання
Розпочинати мислення з найпростіших речей
Узагальнюючи, не пропускати жодного важливого елемента

TitleНасамперед правила передбачають віру у розумний порядок та що його можна декодувати. Усе буття становить частинки одного пазлу, — і наша місія розуміти, як один елемент поєднаний з іншими. Саме для цього потрібні правила.

Перше стосується уважного ставлення до своїх думок. Жодна неясна ідея не має поселитися у розумі. Якщо спробуємо щось побудувати з нечітких ідей, це згодом дасться взнаки. Приміром, скільки разів вживаємо слова, значення яких не до кінця розуміємо, та тим самим створюємо плутанину? Або ж часто впевнені у своєму розумінні, але коли треба це пояснити, то губимося.

Звідси зрозуміла важливість сумніву — він дозволяє перевірити нечіткі ідеї та досягнути більшої виразності.

Водночас не можна все мислити чітко через складність і переплетеність думок. Відтак друге правило пропонує розкладати комплексні питання на простіші — аж допоки не матимемо справу з елементами, з якими можна працювати.

Далі третє правило каже розпочинати рух від простих речей, які ясно розуміємо, до складних речей, які поки не можемо збагнути. Так уникаємо неясності та досягаємо шуканого результату.

Зрештою, для адекватного вирішення проблеми не можна пропускати важливі елементи протягом цього руху. Тому маємо правило номер чотири.

Тобто весь метод полягає у фіксації ідей, правильному переході від одних до інших, а також їхньому структуруванні. Цей підхід можна уявити як створення мапи думок. Маємо знати, звідки конкретна думка взялася і куди веде. Ідеї розгортаються наче на долоні.

Щоправда, інший геній тієї доби, Ляйбніц, іронізував, що такі правила нагадують алхімію через свою загальність: “Візьми що треба, скільки треба, зроби так, як треба, і отримаєш, що потрібно”. Нижче спробуємо детальніше придивитися до правил, аби ця загальна стратегія не видавалася алхімією.

Ще більше правил для мапи думок

Недописаний твір Декарта — “Правила керівництва розуму” — містить розширену версію тих чотирьох правил, які ми щойно розглянули. Вони дозволяють краще уявити ці настанови як евристики вирішення задач.

Повернімося до створення мапи думок. Для початку варто виділити її базові, ключові точки — щось достатньо просте, аби могти рухатися далі. Кожне питання має шкалу релевантності: щось є ключовим, щось похідним чи дотичним, а щось узагалі має залишитися поза питанням.

Потім відбувається сам рух думки. Загалом рух вирішення проблеми забезпечується двоми процедурами: інтуїцією та дедукцією.

Через інтуїцію ми схоплюємо базовий елемент, вглядуємося в нього, аж допоки ми сповна не розуміємо, про що це. Йдеться про момент, коли щось є настільки ясним та очевидним, що не залишається місця для сумніву. На кшталт того, що якщо бачимо три яблука на одному дереві, а два на іншому, то розуміємо без додаткових роздумів, де більше яблук. Це чітке уявлення, а не враження чи чуйка.

Натомість через дедукцію ми витягуємо щось нове з тих простих речей, які ми щойно схопили. Через неї забезпечується розуміння зв’язку між предметами. У випадку з яблунями, можемо порахувати яблука і вивести, що на одному дереві фруктів на один більше.

Декарту насамперед йшлося про вирішення наукових проблем, проте правила достатньо універсальні для значно ширшого вжитку.

Скажімо, людина стикається з комплексним питанням — обрати університет. Імовірно, що її бомбардує суперечлива інформація з порадами, емоціями та чужими думками. Усе заплутано, а оцінка дається важко.

Декарт на її місці почав би з найпростішого: що я точно знаю, які аспекти цього вибору для мене безсумнівні? Скажімо, це рівень викладання, можливість соціалізації чи позанавчальної реалізації. До кожного треба придивитися: звідки взялися ці уявлення? Чи не суперечлива інформація про викладання в університеті А? Чи чітко я розумію додаткові можливості для розвитку, які пропонує університет А, чи це просто поверхневе враження?

Коли ці елементи стають зрозумілими, можна складати їх разом. Яким буде студентське життя, якщо поєднати схоплені елементи: конкретні викладачів, рівень одногрупників, університетські можливості тощо? Цю процедуру варто провести систематично — зі всіма важливими критеріями для всіх розглянутих університетів, а тоді порівняти результати.

Якщо вдасться дати числові значення (приміром, оцінити кожен критерій від 1 до 10), це лише покращить точність висновку. Між іншим, саме Декарт ввів у математику позначення x, y, z для невідомих величин, а також a, b, c — для параметрів. Це вдало демонструє підхід до точного вирішення проблем.

Важливо, що це техніка, яка вимагає практики та тренування розуму. Ми часто і робимо так інтуїтивно, але може бракувати системності. Суть в тім, аби вміти впевнено рухатися від одного судження до іншого та не квапитися з висновками, поки вони сумнівні.

Зараз це особливо актуально, бо технології дають відповідь на будь-який запит, а ми здебільшого беремо цю відповідь, не розуміючи, чому вона саме така. Як у спорті, у мисленні не варто братися за непосильну ношу без певності у правильності виконання.

Іти до світла розуму

Зрештою, правила це не трюк та не панацея. Значно цікавіше, чому взагалі певні міркування є правильними, а інші ні. Правила дозволяють розвинути здатність розуму, але ця здатність існує сама по собі. У філософії Декарта існує медитативний, можливо навіть містичний, аспект для пояснення цього.

Очевидність, про яку йшлося у випадку інтуїції, він часто називає “природним світлом”. Чому? Розум працює як прожектор: він освітлює неясність та ставить усе на свої місця. Проте прожектор треба спрямувати волею так, аби могти розгледіти річ у всіх її ракурсах. Зробивши це, досягаємо простоти та ясності, яких не було перед концентрацією.

Ця практика отримання ясності має відоме ім’я — медитація. Вона дозволяє уважно розглядати сумніви, дотичні предмету, а відтак випробувавати дану нам очевидність. У такому стані розум максимально чистий. Ми, наче духи, відсторонено споглядаємо свої думки. Таку здатність Декарт вважав частиною божественного.

Виходить, правила дозволяють нам просто розкрити та нагадати, на що здатна наша природа. Суть же в тім, аби налаштувати розум, а не слідувати методикам.

Відповідь на те, що це за природа, дається Декартом у його головному творі — “Медитаціях”. Проте про це помедитуємо за іншої нагоди.

Відповідь на те, що це за природа, дається Декартом у його головному творі — “Медитаціях”. Проте про це помедитуємо за іншої нагоди.

Джерела

Декарт Рене. (2001). Міркування про метод, щоб правильно спрямовувати свій розум і відшуковувати істину в науках (В. Андрушко & С. Гатальська, пер. з фр.). Тандем.
Декарт Рене. (2020). Метафізичні твори (В. Андрушко, А. Баумейстер, С. Гатальська, & О. Хома, пер. з фр. і лат.; О. Хома, відп. ред.). Фоліо.
Broughton, J. (2002). Descartes’s method of doubt. Princeton University Press.
Marion, J.-L. (1999). Cartesian questions: Method and metaphysics. University of Chicago Press.
Kosmyna, N., Hauptmann, E., Yuan, Y. T., Situ, J., Liao, X.-H., Beresnitzky, A. V., Braunstein, I., & Maes, P. (2025). Your brain on ChatGPT: Accumulation of cognitive debt when using an AI assistant for essay writing task (arXiv:2506.08872). arXiv. https://doi.org/10.48550/arXiv.2506.08872
Rubin, A. (2025, January 29). American students’ reading skills drop to record lows. Axios.
Pethokoukis, J. (2025, March 17). Have we really passed peak brain power? American Enterprise Institute.

Думати як Рене Декарт

Інші дописи автора